БАГРЕ́ЦЬ, ю́, ч. Те саме, що багря́нець. Гомоніла зграя, поки сонечко не закочувалося, багряна зоря не кидала на все місто свій багрець і мороз не кріпчав (Вовчок, І, 1955, 297); Гасне багрець від заходу сонця, синіють поля і хати (Кучер, Прощай.., 1957, 321); Багрець лісів, душі моїй відрада. Хоч і жовтій, ніколи ж не в’ялись (Мал., І, 1956, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 85.