БАЙ1, я, ч. У дореволюційній Середній Азії — багач, великий землевласник або скотар, лихвар. Бай друзів наскликав, Тож випить є потреба (Шпорта, Вибр., 1958, 516).
БАЙ2, невідм., дат., рідко. Спати; спи; // Приспів у дитячих колискових піснях. Йди, мисливцю лютий, Баюньки, бай, Зайця-побігайця Не бий, не стріляй! (Мал., І, 1956, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 89.