БА́ЙДА, и, рідко,
1. ч. і ж. Безтурботна, гуляща людина, гульвіса. Всім до мене байдам байдуже (Бажан, І, 1946, 101).
◊ Ба́йди би́ти — те саме, що Ба́йдики би́ти (див. ба́йдики). — Ішов би, ледарю, робити, а не байди бити (Укр.. присл.., 1955, 392).
2. тільки ж., діал. Шматок чого-небудь ламкого або крихкого (хліба, цукру, дерева). Галаган маю в хустині зав’язаний, булок повні пазухи та й цукру добри байди (Стеф., III, 1954, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 89.