БАЙДУ́ЖКИ, розм.
1. присл. Те саме, що ба́йду́же 1.
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що ба́йду́же 2. — Не холодно, Блаженко?— питається старший лейтенант. — Байдужки (Гончар, І, 1954, 259); Вона, Христя, готова була б половину життя оддати, аби видряпатись на своє хазяйство, а йому [чоловікові] байдужки! (Григ., Вибр., 1959,197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 90.