БАЙРА́К, у, ч. Ліс у яру, в долині або яр, порослий лісом, чагарником. Ой, не шуми, луже, зелений байраче, Не плач, не журися, молодий козаче (Чуб., V, 1874, 147); Лісів стало менше, тільки по долинах траплялися невеликі байраки (Н.-Лев., II, 1956, 215); Вже перед самим заходом сонця чоловік.. завів коні в глибокий байрак, міцно прив’язав їх до дерева (Стельмах, І, 1962, 500).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 91.