БАЛАКЛИ́ВИЙ, а, е. Те саме, що балаку́чий. Балакливий був чоловік, веселий, громадський (Вовчок, VI, 1956, 217); Він мало говорив, та багато пив і все зупиняв свою, не в міру балакливу, жінку, Домаху (Григ., Вибр., 1959, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 94.