БАЛАКУ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість за знач. балаку́чий. Роман Петрович, незважаючи на свою балакучість, за кілька днів так жодним словом і не натякнув на те, що він думає про їхні відносини (Коз., Сальвія, 1959, 164); Замула відзначався балакучістю. Слова з нього сипалися, як полова та остюки з-під молотарки (Вол., Місячне срібло, 1961, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 94.