БА́ЛКА1, и, ж. Яр з пологими схилами. Вийшов [Максим] в поле геть од шляху, У балку спустився (Шевч., II, 1953, 257); Село лежало в довгій, покрученій, розгалуженій балці (Ряб., Жайворонки, 1957, 63); Криниця в балці, журавель при ній. Тут, кажуть, воду пив колись Шевченко (Рильський, І, 1956, 422).
БА́ЛКА2, и, ж. Дерев’яна колода або залізний брус, що є основою перекриття, настилу (стелі, підлоги і т. ін.). Стіна тріснула, розійшлася, балки підгнивали — падали (Мирний, IV, 1955, 16); Не пан ставив будинки. Мужичі руки складали до бруса брус, до балки балку, і все те мусить тепер служити на користь людям (Коцюб., II, 1955, 80); Теслярі, зчищаючи кору, обтісували сокирами довгі лати, товсту балку сволока і крокви (Коз., Нові Потоки, 1948, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 96.