БАЛО́Н, а, ч.
1. Скляна, металева або гумова посудина круглої чи циліндричної форми, призначена для зберігання газів або рідин. Біля будки майстра стояв синій сталевий балон з киснем (Собко, Біле полум’я, 1952, 257).
2. Гумова автомобільна та ін. шина, яка наповнюється повітрям. Билися об каміння гумові балони, дерев’яні кузови кидало на поворотах, наче іграшкові, гуркіт моторів то ставав глухішим, то хвилинами здіймався до виючих нот (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 328).
3. Газонепроникна оболонка аеростата.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 97.