БАЛУХА́ТИЙ, а, е, вульг. Те саме, що банька́тий. Як чотири багнети, дивились на нього [Борового] буравчики Вадима і мутні, раптом почервонілі, балухаті очі Коростилевського (Грим., Незакінч. роман, 1962, 199); Примітним було Андріянове сизо-червоне балухате обличчя (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 97.