БА́НТИНА, и, ж. Поперечна балка між кроквами. Під стелею на бантинах лежали колодки й сушились в диму (Н.-Лев., II, 1956, 392); Улас розшукав книжку в бур’яні і заховав за бантиною (Тют., Вир, 1964, 48); // Взагалі поперечина. Перед піччю на бантині сушиться шмаття (Л. Укр., IV, 1954, 212).
◊ На ба́нтину — повіситися, повісити когось. [Тимоха (з сльозами):] Пропало чотирнадцять з полтиною ні за цапову душу!.. Одне тепер зосталось мені: коли не в річку, то на бантину!.. (Кроп., IV, 1960, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 102.