БАРАБА́НИТИ, ню, ниш, недок.
1. Бити в барабан. — Попереду барабанщик іде — чуєте, як барабанить? (Фр., IV, 1950, 89); Ми з сестричкою мирились — Барабаном ми ділились: Трохи я побарабаню. Потім дам сестричці Ані, Барабаню знову я. Потім — черга не моя… (Бойко, Ростіть.., 1959, 62); // перен. Голосно і без будь-якої майстерності грати на роялі, піаніно. [Товстоліс:] Я вчений. У мене хворі. А він цілі дні барабанив на роялі (Коч., II, 1956, 272).
2. Часто й дрібно стукати по чому-небудь. У вікна стиха барабанив дощ (Мирний, III, 1954, 235); Хмельницький барабанив пальцями по столу (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 103.