БАРАХЛО́, а́, с., розм.
1. збірн. Старі речі домашнього вжитку. — Ось тобі. Мишко, барахло, — замотайся гарненько в нього, бо холодно буде (Вас., II, 1959, 135); — Та й кімнату прибрати оту треба, що забита нашим барахлом (Ле, Міжгір’я, 1953, 482); Марина розв’язала оклунок, почала викладати барахло: сорочки, хустки, спідниці, корсети, полотно (Епік, Тв., 1958, 554); // Непотрібні речі; мотлох. Виймають спідсподу літературу, ставлять на полиці, барахло звідти скидають (Мик., І, 1957, 148).
2. лайл. Про погану, негідну людину. Звісно, Гордієнко — барахло, інтриганка, плетуха, і, якби він [лікар] був на місці Ахметджанова, він давно б уже вигнав її (А.-Дав., За ширмою, 1963, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 104.