БА́ТЬКО, а, ч.
1. Чоловік стосовно до своїх дітей. Він батька спас в злу саму пору (Котл., І, 1952, 274); Кого ж їй любити? ні батька, ні неньки; Одна, як та пташка в далекім краю (Шевч., I, 1951, 4); * Образно. Спочиваєш ти, наш батьку [Т. Г. Шевченко], Тихо в домовині. Та збудила твоя пісня Думки на Вкраїні (Л. Укр., І, 1951, 24); * У порівн. Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку… (Коцюб., І, 1955, 447).
Весі́льний ба́тько див. весі́льний; Хреще́ний ба́тько див. хреще́ний.
◊ По ба́тькові — складова частина власного імені людини, що вказує на ім’я батька. Бригадирів знає [Шагайда] на ім’я і по батькові (Кучер, Чорноморці, 1956, 11).
2. чого, перен. Основоположник якого-небудь учення, якої-небудь галузі науки, мистецтва і т. ін. Батьком української літературної мови ми вважаємо Тараса Григоровича Шевченка (Корн., Разом із життям, 1950, 36).
3. Шанобливе називання козацької старшини, отаманів тощо. Ой, Богдане, батьку Хмелю, Славний наш гетьмане! Встала наша Україна На вражого пана (Укр.. думи.., 1955, 129).
4. Ввічливе звертання до чоловіка похилого віку. Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш (Шевч., І, 1951, 25).
5. Самець стосовно до свого потомства.
◊ Біс (біси́, чорт) ба́тька зна що (яки́й і т. ін.) див. зна́ти; До бі́сового ба́тька, рідко К бі́совому ба́тькові див. бі́сів; Клясти́ (ла́яти) в ба́тька див. клясти́; На бі́сового ба́тька див. бі́сів; Яко́го бі́сового ба́тька див. бі́сів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 113.