БА́ТЬКІВЩИНА 1 і БАТЬКІВЩИ́НА, и, ж.
1. Країна стосовно до людей, які народилися в ній і є її громадянами; вітчизна. Ніхто її [України] не рятує… Козачество гине; Гине слава, батьківщина (Шевч., І, 1951, 63); Цвіте Казахстан, Закавказзя і Дін, Росія цвіте і Вкраїна… Союз непоборний радянських країн — Моя батьківщина (Рильський, І, 1956, 167); // Місце народження кого-небудь. Звенигородський повіт — пишний куточок України, край садків, Шевченкова батьківщина! (Н.-Лев., II, 1956, 27).
2. перен. Місце зародження, походження або виникнення чого-небудь. Питання про походження сої до цього часу як слід не вивчено, проте більшість авторів вважає батьківщиною її Східну Азію і передусім Китай (Зерн. боб. культ., 1956, 75); Росія — батьківщина ленінізму.
БА́ТЬКІВЩИНА2, и, ж.
1. Спадщина від батьків. — Батьківщини ми з нею не розтратили (Кв.-Осн., II, 1956, 61); Він одружився, взяв половину батьківщини — три шнури поля, та поставив собі хату край села (Коцюб., І, 1955, 104); Він у нещаснім засліпленню змарнував свою батьківщину (Фр., І, 1955, 96).
◊ Нам ба́тьківщини не діли́ти, розм. — нам нема за що сваритися.
2. заст. Спадковий маєток. Правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною. Що було скаже, — так тому й бути (Мирний, II, 1954, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 112 - 113.