БА́ХУР, а, ч.
1. лайл. Розпусник; залицяльник, полюбовник. Познайте, молодиці гожі, — З Енеєм бахурі всі схожі. Щоб враг зрадливих всіх побрав! (Котл., І, 1952, 85).
2. зневажл. Позашлюбна дитина; байстрюк.
3. діал. Хлопець; дитина. Лиш небіжка Доця зо мною йшла, а бахурі полетіли, як вітер… (Стеф., І, 1949, 42); На вулиці десь сусідка Петриха "любко солоденька" періщить, чути, бахура, аж у вухах лящить від вереску (Козл., Ю. Крук, 1957, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 114.