БЕ́ЗВІСТЬ, і, ж. Невідомі, незнані місця. І довго ворушились сумні думи в душі, неначе море вхопило цю безталанну людину.., несло в якусь сіру безвість (Н.-Лев., IV, 1956, 285); Ну й які тепер заробітки десь у безвісті! Чи й своя земля тепер не прогодує. Торби на плечі, додому й край! (Головко, II, 1957, 218); Безмежним морем тече до самого обрію припорошений весняною пилюкою степ, петляє в степову безвість покручений шлях… (Тют., Вир, 1964, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 122.