БЕЗГРОШІ́В’Я, я, с. Те саме, що безгрі́шшя. Політичного засланця [І. Тобілевича] чекало безгрошів’я, злидні (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 76); — Хоч клюють мене біди — і нездоров’я, і безгрошів’я, і безкнижжя, — та вирішив не піддаватися (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 124.