БЕЗГРІ́ШНИЙ1, а, е.
1. Який не має ніякої провини, ні в чому не винний; безвинний. — Не прикидайтесь безгрішним ягням! Я зірву з вас маску! (Шовк., Інженери, 1956, 383); Франка, безгрішного і безневинного, тримали [в тюрмі] і мучили (Вітч., 8, 1956, 46); // Чистий, невинний. Дивишся на дитину, як воно оченятами поводить, рученятами силкує, і думаєш: янгол, янгол! безвинне, безгрішне (Мирний, І, 1954, 87); Він [Солод] підвівся, поцілував безгрішну сестринську руку (Руд., Вітер.., 1958, 408).
2. Який нічого не робить (не зробив) супроти релігійної, церковної моралі. [Хлопець:] Святий, безгрішний мученику, пробі! Прости мене! Позбав мене гріха! (Л. Укр., II, 1951, 484).
БЕЗГРІ́ШНИЙ2, а, е, розм. Який не має грошей. Ми зовсім безгрішні: ні гріхів, ні грошей не маємо (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 124.