БЕЗДО́ННИЙ, а, е.
1. Який не має дна; без дна. Дощ лив несамовито. Здавалося, десь угорі відкрилася глибока бездонна дірка і звідти без упину хлюпали бурхливі холодні потоки (Донч., II, 1956, 50); // перен. Який важко наповнити. В бездонний мішок [розвідників] полетіли обидва планшети обера з усіма військовими дислокаційними картами (Кучер, Голод, 1961, 130).
2. перен. Дуже глибокий. Над Летою бездонною Та каламутною Благослови мене, друже. Славою святою (Шевч., II, 1953, 373); Кругом вода, кругом киплять та піняться високі хвилі, чорніють бездонні кручі… (Мирний, III, 1954, 232); Могла без кінця, немов зачарована.., вдивлятися з солодким острахом у бездонну, здавалося, глибінь насправді міленького прозорого лісового озерця (Коз., Сальвія, 1959. 4); // Безмежний, неосяжний. А над головою розляглося таке широке, бездонне, всіяне зірками небо (Шиян, Баланда. 1957, 102); // Дуже сильний. Вона всміхалася, одкрита іжива, В очах світилася любов її бездонна (Фомін, Вибр., 1958, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 126.