БЕЗЗУ́БИЙ, а, е.
1. Який не має всіх або багатьох зубів. Вийшла бабище старая.., ряба, беззуба, коса (Котл., І, 1952, 115); Знахарка дивилася їй вслід і невідомо чому посміхалася беззубим ротом (Шиян, Баланда, 1957, 187); // Який не має всіх або багатьох зубців. Од його руху підскочив на лутці жінчин беззубий гребінь (Коцюб., II, 1955, 366).
2. перен. Позбавлений різкості, гостроти, занадто м’який. Гуманізм Грабовськоео.. спрямований на боротьбу за інтереси трудящих, насичений ненавистю до їх гнобителів, вільний від релігійного всепрощення, беззубого толстовського "непротивлення злу" (Ком. Укр., 8, 1964, 75); Беззуба критика; // Який не може за себе постояти; слабовільний, не енергійний. О, скільки на землі беззубих, бояться сонця і води!.. (Тич., І, 1957, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 130.