БЕЗКОЛЬОРО́ВИЙ, а, е. Який не має забарвлення. Ці шафи не були порожні. В них стояли банки.. Прозорі скляні банки звичайного безкольорового скла (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 182); // Який не має чітко виявленого кольору. Павлюк побачив брезкле обличчя з гострою безкольоровою борідкою (Коп., Вибр., 1953, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 131.