БЕЗКОРИ́СНО. Присл. до безкори́сний. Дорош бачить, що говорити з ним зараз безкорисно (Тют., Вир, 1960, 136); Скільки світ життєлюбів тих зна, Що йому безкорисно всі сили Віддали (Воскр., З перцем!, 1957, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 132.