БЕЗКРО́ВНИЙ, а, е.
1. Який утратив багато крові, який має мало або зовсім не має крові. [Річард:] Розмова безкровній тіні жалю завдала, що аж заплакали погаслі очі… (Л. Укр., III, 1952, 114); // Дуже блідий. Його великі, тепер зовсім білі, безкровні уста ще порушувалися (Фр., IV, 1950, 185); У Брянського юнацьке вродливе обличчя з тонкими рисами, безкровне, але не худе (Гончар, III, 1959, 24); * Образно. З-за лапатих засніжених лип виплутувалося холодне, безкровне сонце (Стельмах, Хліб.., 1959, 35).
2. перен. Маловиразний, нежиттєвий; неяскравий, сірий. Іншим легко риму підшукати. Сни свої оспівувать безкровні, А мені нелегко залп гармати Перелити в посвисти любовні (Мал., II, 1956, 298); Індивідуаліст — творець лише з власної крові.. Ось чому його найкращі твори безкровні, анемічні (Еллан, II, 1958, 68).
3. Який відбувається без пролиття крові. Диктатура пролетаріату є запекла боротьба, кривава і безкровна, насильствена і мирна, воєнна і господарська, педагогічна і адміністраторська, проти сил і традицій старого суспільства (Ленін, 31, 1951, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 132.