БЕЗЛА́ДНИЙ, а, е. В якому немає ніякого порядку, ладу; хаотичний. Чорне розпущене волосся безладною сіткою покриває її плечі і груди (Л. Укр., III, 1952, 576); Перед його очима вимальовуються безладні, дивні нагромадження гір (Чорн., Визвол. земля, 1950, 195); В голові вихрилися уривки безладних і невловимих думок (Коз., Сальвія, 1959, 106); // В якому немає певної системи, послідовності, ритму. В хаті почалася безладна метушня (Тулуб, Людолови, І, 1957, 140); Стукіт був нервовий, безладний (Руд., Вітер.., 1958, 347); // Позбавлений будь-якої планомірності, організованості. Щось немов стид і немов острах переняло пана Трацького на вид тих паперів, німих та не збитих свідків його хаотичного та безладного господарювання (Фр., III, 1950, 75); Поки що вів я життя безладне, нічого не робив — і се мене мучило (Коцюб., III, 1956, 409); В глибокій сніжній ріллі просувалися безладні загони і просто юрби людей (Ле, Наливайко, 1957, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 133.