БЕ́ЗЛІЧ, і, ж. Дуже велика, незліченна кількість кого-, чого-небудь. Акації стояли саме в цвіту, заквітчані безліччю білих китиць (Н.-Лев., II, 1956, 223); Була то, правду кажучи, звичайна крамарська буда, яких безліч в Італії (Л. Укр., III, 1952, 740); Крізь відчинені вікна струмував мішаний різкий дух безлічі його улюблених квітів (Сміл., Пов. і опов., 1949, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 133.