БЕ́ЗМАЛЬ, присл.
1. розм. Трохи менше; майже. — Вже ж Уляпка безмаль шість літ має тепера (Л. Укр., III, 1952, 651); — Мешкали ми в них безмаль тиждень (М. Ол., Чуєш.., 1959, 10).
2. діал. Мабуть, певно. Сусідки хитали головами над дитиною та пророкували, що, безмаль, з неї нічого не буде (Л. Укр., III, 1952, 667).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 134.