БЕЗНАДІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який не подає надії на щасливий кінець, на успіх або покращання, на одужання тощо. Кожний страйк нагадує робітникам, що їх становище не безнадійне, що вони не одинокі (Ленін, 4, 1948, 282); Що ж се таке: старість іде, чи безнадійне життя нагнітило?.. Мар’ї стало гірко-гірко (Мирний, III, 1954, 199); Коли його [Орлюка] перевезли в тиловий госпіталь, він був уже без пульсу. Він був безнадійним (Довж., І, 1958, 319); // Який утратив надію на щастя, успіх і т. ін. Не треба всіх тих згуків, що нагадують життя, хай буде тиша і невпинний, щемлячий біль одинокого безнадійного серця (Коцюб., І, 1955, 331); // Який виражає втрату або відсутність надії. Поклик гіркий, безнадійний, вразливий Співцеві у серці віддався, — Мов серце розкраяв… (Л. Укр., І, 1951, 346).
2. Який не піддається перевихованню. [Стьопа:] Платон Іванович безнадійний ідеаліст (Корн., І, 1955, 86); — Будемо виправляти людину. Я не думаю, що він [Ельсберг] безнадійний (Ле, Міжгір’я, 1953, 430).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 135.