БЕЗО́ДНЯ, і, ж. Глибоке провалля; прірва. З одного боку дороги стирчала.. стіна урвища, а з другого — чорніла широка безодня, дно якої, мабуть, ніколи не бачило сонця (Коцюб., І, 1955, 197); Ревіли з гір потоки, і котилося каміння аж туди кудись в безодню… (Тич., II. 1957, 18); // перев. чого або яка. Безмежний простір, безмірна глибина. Багато є планет, багато вічних зір Серед блакитної безодні неба (Дн. Чайка, Тв., 1960, 342); Шквал крутить корабель, нахиляє його і от-от перекине в безодню (Ів., Вел. очі, 1956, 141);
* У порівн. Хто збагне глибину мого горя, глибокого, як морська безодня! (Н.-Лев., II, 1956,441); // чого, перен. Про дуже велику кількість, найвищий ступінь вияву чого-небудь. [Лисенко:] У великих поетів чим глибша безодня страждань, тим вища вершина їх духу (Сміл., Черв. троянда, 1955, 47); Тема війни на довгі роки буде основною темою мистецтва.. Щоб не потонути у безодні надзвичайних фактів, треба добре-добре продумати конструкцію і п’єси, і оповідання (Довж., III, 1960, 351).
◊ Па́дати (впа́сти) в безо́дню: а) безслідно минати; щезати. В безодню Падали, як олово, віки (Сос., І, 1957, 52); б) (тільки док.) про чию-небудь неминучу загибель. В уготовану самим же ним Безодню чорну упаде наш ворог (Рильський, III, 1961, 10); Привести́ на край безо́дні; Утопи́ти в безо́дню кого, що: а) довести кого-, що-небудь до дуже тяжкого стану, до неминучої загибелі. Самодержавство і буржуазія привели Росію на край безодні, писав Ленін (Біогр. Леніна, 1955, 173); б) зробити нещасним кого-небудь, завдати великого горя комусь. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного, що втопив тебе в безодню та й покидаю (Вовчок, І, 1955, 29); Стоя́ти над безо́днею (на краю́, край безо́дні) — бути під загрозою загибелі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 136.