БЕЗПЕРЕ́ЧНО.
1. Присл. до безпере́чний. [Мартіан:] Брат Ізоген довів так безперечно потребу жертви, що і сам я мусив схилити голову (Л. Укр., III, 1952, 301); // у знач. присудк. сл. Я казав: "Безперечно, людина Є вінець для створіння всього" (Сам., І, 1958, 169).
2. у знач. вставн. сл. Без сумніву, безсумнівно. Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (Ткач, Моряки, 1948, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 138.