БЕЗПРИЧИ́ННИЙ, а, е. Який не має певної причини, підстави. Її відказ, що не буде його жінкою, такий упертий та безпричинний відказ, лютив і дразнив його (Фр., III, 1950, 425); Безпричинний жаль до Тимофія танув, як димок у повітрі (Ряб., Золототисячник, 1948, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 142.