БЕЗТЯ́МНИЙ, а, е.
1. Який утратив самовладання, розуміння, свідомість. Довго потім він ходив по своїм покою, безтямний, мов одурілий від того, що бачив і чув того вечора (Фр., VII, 1951, 270); Безтямного богатиря Поклали так на ноші, як царя (Бажан, II, 1954, 198); // Який виявляє ознаки нестями; нестямний. А тая жінка в фіалковій сукні, — Недбало вбрана, груди впалі, погляд Скляний, безтямний (Л. Укр., IV, 1954, 117); Оглянулась [Тася] довкола безтямними очима й притьмом кинулась на перон (Дмит., Розлука, 1957, 124); // Викликаний великим збудженням; несамовитий. Мати з безтямним зойком упала на дорогу (Коз., Вісімсот.., 1953, 22); І йому пригадалася незабутня картина прощання, сльози дружини, її безтямні обійми, ридання без слів, без голосіння (Шиян, Гроза.., 1956, 73).
2. перен. Надзвичайно сильний, величезний. У цей день грузовики мчали по шосе на безтямних швидкостях (Гончар, Людина.., 1960, 161); Безтямна жадоба життя прокинулась у грудях (Донч., III, 1956, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 150.