БЕЗУГА́ВНО. Присл. до безуга́вний. Тут безугавно день і ніч вода біжить (Сл. Гр.); Річ старої безугавно, безперестанно лилася (Мирний, IV, 1955, 145); Вітер з берега тут, на краю урвища, дув не поривами.., а постійно й безугавно (Смолич, Світанок.., 1953, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 151.