БЕЗХМА́РНИЙ, а, е.
1. Не закритий або не вкритий хмарами. Сонечко гріло, як і вчора, небо синіло в високості чисте, безхмарне (Коцюб., І, 1955, 133).
2. перен. Нічим не затьмарений; радісний, щасливий. [Петро:] І хочеться мені, щоб життя твоє безхмарним було, як оце небо, і радостей тобі було, як оцих зірок (Собко, П’єси, 1958, 299); Безхмарна юність проліта, Надходять зрілості літа (Уп., Вірші.., 1957, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 152.