БЕЗЧЕ́СТИТИ, е́щу, е́стиш, недок., перех. Позбавляти доброї слави; неславити, ганьбити. І, як перекупки, горланять [богині], Одна другу безчестять, ганять (Котл., І, 1952, 249); Перегуда зблід та все бігав очима на всі боки, щоб запопасти того, хто його так безчестить перед начальством (Кучер, Прощай.., 1957, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 153.