БЕЗШТА́НЬКО, а, ч., розм.
1. Той, хто ходить без штанів (про маленьких хлопчаків). Одно хлоп’я, ще безштанько, знай верталось додому, кричучи (Барв., Опов.., 1902, 239); Про Тараса Григоровича я і раніш чув, коли ще безштаньком був (Коз., Зол. грамота, 1939, 50).
2. перен., зневажл. Про бідно одягнену людину; взагалі про бідняка. Не дуже лиш гнатимеш коней: невелика цяця їде — знаємо ми сих безштаньків! (Мирний, III, 1954, 190); Чому ж на чолі боротьби не стати саме йому, кобищанському безштанькові? (Смолич, Мир.., 1958, 500).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 154.