БЕНЕФІ́ЦІЯ, ї, ж., іст. Земля, надана в користування (звичайно довічно) або подарована королем за службу. Практикувалися також і князівські бенефіції, тобто земельні пожалування тим або іншим особам за будь-які заслуги (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 484); // Всяке майно чи прибутки католицького духовенства, пов’язані з церковною посадою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 156.