БЕ́СТІЯ, ї, ж.
1. заст. Дикий звір. Страшні бестії вишкірюють зуби з полотен буди [комедіантської] (Стеф., І, 1949, 166).
2. лайл. Про лиху, хитру людину, бешкетника, крутія і т. ін. — Що скажеш, шельмо?.. І не стогне! Завзята бестія! (Шевч., І, 1963, 92); — А писар, то вже й не буду говорити про нього.. — ця бестія хитра, як лисиця, а розумна, як сатана (Н.-Лев., IV, 1956, 52); Розпилася бестія, і з пам’яті його вибило, забув, що родину має! (Фр., II, 1950, 216); — О,.. це порядна бестія. За кілька тижнів така блискуча кар’єра… (Кач., II, 1958, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 163.