БЕТО́Н, у, ч. Будівельний матеріал, виготовлений з суміші твердих матеріалів (гравію, піску, щебеню, глини і т. ін.) і цементу або іншої в’яжучої речовини. Пісок, крейда, глина, відходи металургійної та енергетичної промисловості — от і все, що потрібне для одержання силікатного бетону (Наука.., 1, 1963, 55); По під’їзних дорогах ешелони везли бетон, залізо і граніт (Перв., II, 1958, 63); * У порівн. Земля була мерзла і тверда, як бетон (Тют., Вир, 1964, 481).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 163.