БЕ́ЦМА́Н, а, ч., фам. Про велику, але неповоротку і ледачу людину; здоровило, вайло, ледащо. — Ми ось разом підемо, — сказала Христя, узявши його [хлопчика] на руки, і посунулася за стіл. — У-у, страмовище, отакий бецман на руках гніздиться! — сказала з серцем Горпина (Мирний, III, 1954, 324); Сей бецман дров не рубав, і води не носив, хати не топив (Номис, 1864, № 9266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 164.