БЕШКЕТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Чинити бешкет, колотнечу. — Сором ховатися — умів бешкетувати, зумій і відповідь казати (Вас., І, 1959, 245); // Чинити розбій, насильство. Хвилею по цілій країні прокотились погроми.. А по селах.. бешкетує цареве військо, катуючи народ, вбиваючи, евалтуючи, в полон забираючи… (Головко, II, 1957, 311); // Порушувати дисципліну, пустувати. В школі бешкетував [Валя], і батька щоразу викликали до вчителя (Гончар, IV, 1960, 79); * Образно. Рве знамена вітер, бешкетує, налітає вихором здаля (Дмит., Вірші.., 1949, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 164.