БИ́ТВА, и, ж.
1. Бій між ворожими арміями, військовими з’єднаннями і т. ін. Зібрав [Еней] і кінних, і піхотних І всіх для битви шикував (Котл., І, 1952, 214); По битві копали гроби, витягали мерців з води (Стеф., I, 1949, 195); Битва під Москвою мала величезне воєнне і політичне значення (Рад. Укр., 5. XII 1961, 3); * Образно. На небі й у Дніпрі гримотіли велетенські битви між весняними хмарами (Довж., І, 1958, 388).
2. за що, з ким-чим і без додатка, перен. Уперта, наполеглива політична, господарська і т. ін. боротьба. На широкому колгоспному полі розпочалася остання вирішальна битва за врожай (Цюпа, Назустріч.., 1958, 447); * Образно. Стан був настільки критичний, що я вже думала з журбою про морфій, або, ще й гірше, про нову хірургічну битву… (Л. Укр., V, 1956, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 168.