БЛАГОЛІ́ПНО, книжн., заст. Присл. до благолі́пний; // у знач. присудк. сл. — Гарно! дивно! благоліпно! — сказав отець Тарасій швидко й голосно (Н.-Лев., III, 1956, 389).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 193.