БЛАГОРО́ДСТВО, а, с.
1. Чистота моральних якостей; чесність, порядність. [Наша література] проповідує ідеї миру, гуманізму, духовного благородства (Літ. газ., 15.III 1959, 4); Рубанюк добре розумів благородство жінки, що тільки-но давала свідчення і не видала його (Цюпа, Назустріч.., 1958, 58).
2. Висока якість, довершеність, досконалість. Чкалов, вражений благородством обрисів старенької машини, придивлявся до відблисків вечірнього сонця на металевих частинах мотора (Ільч., Вибр., 1948, 101); Рухи швидкі і легкі, але немає в них благородства (Довж., Зач. Десна, 1957, 72).
3. Належність до дворянського стану, роду.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 194.