БЛАГОЧЕСТИ́ВО. Присл. до благочести́вий 1. — Певно, благочестиво живе [о. Палладій] й піснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий (Н.-Лев., III, 1956, 364); Розенберг спантеличено подивився на Слинька. Той благочестиво звів очі до стелі (Шовк., Інженери, 1956, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 195.