БЛАЖЕ́ННИЙ, а, е. Дуже щасливий. Де згода в сімействі, Де мир і тишина. Щасливі там люди. Блаженна сторона (Пісні та романси.., II, 1956, 8); Блаженний муж, що йде на суд неправих І там за правду голос свій підносить (Фр., XI, 1952, 278); Минув, як сон, блаженний час і готики й барокко (Тич., І, 1957, 69); // Пройнятий щастям, радістю; який виражає щастя, радість. Наталя намагалася нахмуритися сердито, та лице її мимохіть прояснялося тихою, блаженною усмішкою (Вас., II, 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 195.