БЛИ́ЖНІЙ, я, є.
1. рідко. Те саме, що близьки́й 1, 3, 4. На ближньому дубі загойдалася гілка (Шиян, Гроза.., 1956, 31); Верба була широка .. Каленик Романович та ближні сусіди любили сидіти влітку під нею (Сенч., Опов., 1959, 37); — А може, яка ближня стежина є? — пита [чорниця] (Вовчок, VI, 1956, 326); Зійшлася сама ближня рідня (Кв.-Осн., II, 1956, 352).
2. у знач. ім. бли́жній, нього, ч., заст. Про всяку людину стосовно до іншої. [Неофіт-раб:] Учили ви мене любити ближніх, так научіть мене їх боронити (Л. Укр., II, 1951, 237); — Любити ближнього? Якого? Того, що шкуру з мене здер? (Бажан, Роки, 1957, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 197.