БЛИСКОНУ́ТИ, не́, док., однокр. Підсил. до бли́снути 1. Уста стиснув [Чайченко] і голову підняв гордо, і очі блисконули… (Вовчок, І, 1955, 204); // безос. Саме в цю мить із темряви блисконуло ясним огнем, потім ударило, і важкий гугот струсонув шахту (Гр., Без хліба, 1958, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 200.