БЛУДЛИ́ВИЙ, а, е, заст. Який відзначається статевою розпустою; розпусний. Провчити надумали блудливого попа (Збан., Єдина, 1959, 133); // Який має або виявляє ознаки розпусти. До столу з блудливою усмішкою підбігла шинкарка і почала збирати на стіл начиння (Панч, Гомон. Україна, 1954, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 203.