БЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Ходити, їздити і т. ін. без певної мети і напрямку. В таку добу під горою, Біля того гаю. Що чорніє над водою. Щось біле блукає (Шевч., І, 1951, 3); Хведір з нудьги і жалю довго блукав по лісах (Стор., І, 1957, 92); Без мети по вулицях блукаю, без вина п’янію од юрби (Сос., І, 1957, 171); // Ходити, їздити навмання, не знаючи шляху, напрямку; блудити. Хто просто йде, той дома ночує, а хто об’їжджає, той в лісі блукає (Номис, 1864, № 11404); Вже другий день блукаємо по морю.., од берега відбились (Л. Укр., І, 1951, 312); * Образно. Я щось передчуваю. Блукаю навмання, як сліпа (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 69); // Їздити по світу, часто змінюючи місце перебування. Еней в чужих землях блукав. Дружину в поміч набирає (Котл., І, 1952, 214); Той, блукає за морями. Світ перепливає, Шука долі, не находить — Немає, немає! — Мов умерла (Шевч., І, 1951, 274); [Оксана:] А може, наш Петро живий, десь у світах блукає… (Корн., II, 1955, 131); * Образно. В того доля ходить полем. Колоски збирає; А моя десь, ледащиця. За морем блукає (Шевч., І, 1951, 15); // розм. Робити прогулянку; прогулюватися. Як люблю я по лісі блукати!.. (Фр., X, 1954, 182); Ранки — над морем, по обіді — на морі, а як ні, то блукаю по диких місцях (Коцюб., III, 1956, 358).
2. перен. Поволі рухатися, пересуватися в різних напрямках. Ніч ясна така… Блідний промінь мляво По стіні блука (Граб., І, 1959, 371); Сухі, виснажені очі бездумно блукали по стінах (Мик., II, 1957, 104).
◊ Блука́ти очи́ма (по́глядом) — переводити очі, погляд з одного предмета на інший, не спиняючись ні на чому. Став [Чіпка] ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стінах… (Мирний, II, 1954, 234); Сидить в темниці в’язень самотний І скрізь блукає поглядом, смутний (Л. Укр., І, 1951, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 203.